Зарплата – ознака рабства?

Людина може постійно шукати найзручніші шляхи та способи реалізації цієї мети та найкращий спосіб винагороди. Окрім цього, важливими чинниками стосовно умов праці та розміру заробітної плати залишатимуться питання щодо забезпечення тривалої працездатності, матеріального достатку власної родини, підвищення освітнього та культурного рівня, а також медичного обслуговування.

Зарплата у лещатах корупції
Дослідження різних факторів, що мають вплив на сферу оплати праці, дало змогу встановити її залежність від рівня корупції. Наприклад, в окремих країнах Європи така залежність має високий ступінь.
Так, у Данії, де рівень корупції є найнижчим у світі (перше місце у рейтингу «Transparency International» за 2012 рік) середня зарплата становить 6 628 доларів. У Норвегії (7 місце) – 6 429 доларів, Швейцарії (6 місце) – 5 600 доларів, у Німеччині (13 позиція) – 2 865 доларів.
У той же час у країнах, де рівень корупції "зашкалює", рівень середньої заробітної плати менший у рази. Наприклад, це стосується Росії (133 місце) – 746 доларів, Білорусі (123 місце) – 450 доларів, України (144 місце) – 368 доларів.
Дуже часто ці два показники взаємозалежні між собою. Адже так само, чим менший рівень оплати праці, тим вищий рівень корупції, в тому числі – вимушеної корупції, коли заробітна платня чиновника не дозволяє йому прогодувати сім'ю.
Разом із цим, цікаво проаналізувати розмір середньої зарплати у нашій країні у розрізі видів економічної діяльності.
За даними Держкомстату у березні 2013 року середня заробітна плата в Україні становила 3080 гривень. При цьому найбільшою вона була у працівників авіаційного транспорту – 11454 гривень.
Суттєво позаду від працівників авіації за рівнем зарплати опинилися працівники, що займаються фінансовою та страховою діяльністю, – 6 133 гривень. Далі йдуть працівники інформаційної сфери – 4 627 гривень, наукові дослідники та промисловці 3 652 та 3 605 гривень відповідно.
Працівники зі сфери державного управління підійшли впритул до середнього рівня по Україні, їхня заробітна плата становить 3 174 гривень. Приблизно ж на такому рівні працівники мистецтва, спорту та розваг – 3 082 гривні.
У нижній частині цього переліку опинилися працівники освіти – 2 498 гривень, будівництва – 2 443 гривні, охорони здоров’я – 2 178 гривень. А замикають список українські аграрії з показником у 2 034 гривні, що складає лише 17,8 відсотка від середньої зарплати у авіаційному транспорті.
Хоча офіційна статистика і не враховує тіньового сектору економіки, який складає не менше 50%, вона повною мірою відображає загальнодержавні тенденції.
Окрім здивування щодо такого значного контрасту, виникає запитання, як можна жити та навіть існувати з такими доходами в Україні сьогодні?
Слід розуміти, що якщо заробітна плата забезпечує лише виживання працівника та його родини, то це є порушенням вимог статуту Міжнародної організації праці (МОП), до речі, членом якої є наша держава.
Головний спеціаліст облдержадміністрації має посадовий місячний оклад у розмірі близько 700 гривень, головний спеціаліст рахункової палати може отримувати близько 1 600 гривень, посадовий оклад керівних працівників і спеціалістів Апарату та секретаріатів комітетів Верховної Ради України, а також помічників-консультантів народних депутатів України становить 2 033 гривні.
При цьому у відмінностях у зарплатах суттєву роль відіграє непрозора система преміювання.
У 2013 році влада обіцяла підвищити оклади для держслужбовців шляхом внесення змін до діючого законодавства, але ця подія відкладена до наступного року.

Мізки, що тікають
Низька заробітна плата є однією з головних причин для втечи мізків (англ. brain drain). Для країн, де таке явище спостерігається, його наслідки порівнюються із втечею капіталу, економічними та навіть політичними збитками.
У наш час дві третини світового ВВП виробляється за рахунок використання кваліфікованих спеціалістів, тому за них та вчених між різними країнами розгортається гостра конкурентна боротьба.
Для забезпечення економічного зростання на рівні 2-3 відсотків Європейський Союз має намір щороку залучати кваліфіковану робочу силу в обсязі не менш як 800 тисяч осіб.
Основними джерелами такого притоку розглядаються крани Східної Європи. Головним конкурентом для ЄС у цьому питанні є США, де рівень оплати праці є значно вищим, ніж у країнах-членах ЄС.
За підрахунками Міжнародного банку реконструкції та розвитку сукупні втрати від еміграції одного спеціаліста складають приблизно 1 мільйон доларів.
З боку країн-конкурентів, з метою збереження та заохочення фахівців для діяльності на власних територіях, вживаються різні ініціативи. Наприклад, у ЄС виділено 1,5 мільярда євро на створення відповідних консультаційних центрів для професійної орієнтації та працевлаштування випускників європейських вишів.
Уряд Канади запровадив для своїх вчених, які працюють у США, надання п’ятирічних грантів у розмірі 500 тисяч доларів для повернення та продовження досліджень на батьківщині.
Чи може Україна конкурувати сьогодні з іншими країнами у боротьбі за іноземних вчених або, навіть, запобігти від’їзду власних фахівців за кордон?
Відповідь очевидна – на жаль, ні. Як український вчений із місячною заробітною платою, яка в еквіваленті становить близько 450 доларів, може думати про світові відкриття?
Замість того, щоб виплачувати достойну заробітну плату вченим чи викладачам вишів, влада робить цю послугу чиновникам високого рангу і, тим самим, позиціонує їх як нову українську еліту.
У цьому зв’язку корисно навести у приклад досвід Японії, де на законодавчому рівні встановлено рівень зарплати для шкільних вчителів, що має перевищувати середній показник по промисловості у 1,8 раза.
У Німеччині сьогодні вже не витрачають час на розробку складних програм чи заходів. Наприклад, генеральний директор Федерального агентства з працевлаштування Франк Вайзе запросив для роботи в Німеччині лікарів та інженерів з країн Південної Європи. За словами чиновника ринок праці в Німеччині потребує 200 тисяч нових іноземних робітників щороку.
Число робітників з Іспанії, Греції та Італії зросло у 2013 році на 8% у порівнянні з минулим роком.
Під час минулорічного візиту пані Ангели Меркель до Іспанії, де рівень безробіття серед молоді сягнув 50%, пролунала недвозначна заява про можливість знайти роботу у Німеччині молодим іспанським спеціалістам.
Аналогічні проблеми щодо нестачі робочої сили на фоні низьких показників народжуваності наявні й у Нідерландах та Данії.
Проблеми витоку кваліфікованих працівників є й у Росії та в Україні. Наприклад, у період 1989-2004 років з Росії виїхало 25 тисяч вчених, а 30 тисяч науковців працює за кордоном за контрактом.
І це є найбільш затребувані вчені у продуктивному науковому віці. Сьогодні число зайнятих у науці в Росії становить близько 40% від рівня 90-х років.
Вже тривалий час пересічний українець практично залишається сам на сам зі своїми економічними та соціальними проблемами. Він не має достойного захисника його інтересів ні у Верховній Раді, ні у профспілках, які у нашій державі існують лише номінально.